Несколько анекдотов на украинском языке [5]

Несколько анекдотов на украинском языке[5]

Як же менi знати, скiлки менi год? Як родивсь, то без пам’ятi був, як pic, то розуму не мав, а як вже до розуму дiйшов, то тодi б то й лiчити, так багацько лiт спливло.

* * *

Якось Петро говорить Миколi:

— Поїдемо до мене в село.

— Та я не хочу.

— Чому?

— Та у вас горiлку примушують питии.

— А ты на зло не пий!

— Та, бачиш, я зла нiкому не хочу робить.

* * *

— Боже мiй, що його робить? Жiнка недужна.

— Оце! Що ж там таке?

— Та чорти його батька знають, що воно й за пошесть: спить без просипу, а їсть без пощади.

* * *

Один хлоп мав сина та дав його до лiкарської школи в мiсто. Вернувся син на село, а отец питає:

— Ну, що там, сину, чи вмиєш по-латиньски? (А вiн тодi саме накладав фipy гною.)

— Та чому нi? — каже син.

— А як ся називае по-латиньски гнiй?

— Гноятус! — каже син.

— А вила?

— Вилатус!

— А вiз?

— Возатус!

— Ув! — каже старий. — Пєкно <прекрасно> тя вивчили! Вiдтепер будеш братии вилатус, а ними гноятус та вйо на возатус!

* * *

У вагони чоловик питає в жiнки:

— А що, Христе, добре тoбi там сидiти?

— Добре.

— А чи не холодно?

— Hi, не турбуйся.

— А чи не дме там з вiкна?

— Анiтрiшки.

— Ну, то пусти мене туди, а сама сiдай на моє мiсце.